Історія школи

Солянуватська загальноосвітня середня школа

Історія закладу

Солянуватській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів понад 100 років. Заснована вона була в отанній чверті 19 століття. Першим її директором був Тожовець . Його відразливе, скептичне ставлення до надмірної більшовицької школи привело до його усунення з посади і арешту 10 років.  Його замінив полтавчанин Андрій Бандурівський. Навчально-матеріальна база школи була мізерною, старою. В 50-60 роках було розширено площу шкільних приміщень за рахунок будинків виселених сімей. Не можна обійти і таку грандіозну фігуру на посаді директора школи як Совга І.В., що в значній мірі  відбилося на іміджі школи та її вчителів. А добре ім’я школи прийшлося відновлювати новим керівникам Венцику П.М. і Лужецькому Г.Т. Першому довелося добудувати три класні кімнати, їдальню, замінити умеблювання шкільних приміщень. Директорові Лужецькому Г.Т. прийшлося важче, зокрема в утверджені справді української національної школи, звільнити її назавжди від облудних комуністичних догм.   Знайшли своє місце ілюстровані стенди, які відтворюють правдиву історію України від найдавніших часів до наших днів. А також в приміщені школи є сворений історичний музей. 

Стараннями Григорія Теодозійовича школі присвоєно ім’я Богдана Цицика, учня цієї школи, юного героя УПА і в приміщені школи була встановлена меморіальна дошка. На сьогоднішній день школа продовжує славні традиції попередніх поколінь вчителів і учнів.

Богдан Цицик народився у 1934р. с.Солянуватка. У сім’ї було п’ятеро дітей. Богданові було 5 років, як він втратив маму. Батько одружився вдруге і його дружина настільки пригорнулася до дітей, що вони не відчували її за нерідну. Батькова любов до України передалася Богданові.

Страшні події червня 1941 року… Богдан став свідком того, як більшо-вицькі кати сотнями кидали невинних людей у соляні шахти. З того часу хлопець почав задумуватись над тим, як захистити рідний народ від наруги. У 1945р. енкаведисти зарештували батька і посадили в тюрму. Після кількарічного поневіряння по вязницях він помер.

 Малий Богдан поклявся відімстити за батька. Роздобувши револьвера з набоями він почав підготовку до акції помсти.

  На початку 1949 року в центрі Добромиля Богдан перестрів начальника райвіськкомату майора Бугайова з дружиною, вистрілив впритул і вбив його на місці, і сам безслідно зник.

 У тому ж 1949 році він закінчив шостий клас і пішов вчитися  на курси  тракторів у село Погірці Рудківського району.

У 1950 році він приїхав до Добромиля і серед білого дня навпроти будинку НКВД пострілами з пістолета вбив лютого ката майора Скородєлова, і сам знову зник.

В 1951 році друзів Богдана було зраджено, та йому вдалося врятуватись. Він добрався додому, переночував, а вранці, написавши на дверях

 « Або здобути, або вдома не бути», забрав свої речі і пішов у село Конів, недалеко від Добромиля, щоб розквитатися з зрадником, та потрапив у енкаведистську пастку. Богдан босим вискочив з хати і побіг до лісу. Наказ був спіймати його живим, бо були впевнені, що  по про-мерзлій землі далеко він не втече. Але коли побачили, що відстань щораз збільшується, відкрили вогонь. Після першої черги з автомата Богдан упав і пулі потрапили в живіт. Непритомного хлопця привезли в Добромильську лікарню, а медикам наказали врятувати йому життя, бо він потрібен енкаведистам живим. Операція пройшла вдало. Лікар не відходив від пораненого, і коли нарешті Богдан опритомнів, то першим його запитанням було чи буде він жити, на що лікар відповів ствердно.

Коли до сина прийшла мати , то він намагався заспокоїти її, але сказав,що буде вмирати, бо повстанці живими не здаються.

Дочекавшись, що його залишили одного в палаті, Богдан зірвав з себе бандаж і руками розірвав рану. Коли до палати увірвались охоронці, хлопець був уже мертвим.

 Так героїчно пішов з життя Богдан Цицик – один з полум’яних борців за волю України.